Здійснено комплексне дослідження когнітивно-ономасіологічного механізму мотивації назв лікарських рослин в українській мові. Уперше їх мотивацію розглянуто на підставі зв'язку складників концепту із семантикою та ономасіологічною структурою. На базі цього створено нову типологію мотиваційних процесів українських назв лікарських рослин, розроблено різновиди пропозиційно-диктумної мотивації, що передбачає вибір мотиватора із гіперонімічного, еквонімічного, партитивного, предикатного та аргументного рівнів; здійснено аналіз особливостей асоціативно-термінальної мотивації даних назв, яка застосовує ознаки пропозицій інших концептів; охарактеризовано специфіку змішаної мотивації, що грунтується на зв'язках різних компонентів концепту. Установлено співвідношення мотиваційних особливостей фітонімів із різними фрагментами наукової та наївної картин світу українського етносу.

Проаналізовано особливості мовної репрезентації концепту СЕРЦЕ в українських пареміях, виявлено основні закономірності його вербалізації. Встановлено домінантні ознаки, які характеризують серце.

Проаналізовано концепт СЕРЦЕ, який є одним із ключових у творчості М. Драй-Хмари і як поетично-філософська категорія відображає етику й естетику не тільки митця, а й усього українського народу. Встановлено, що конструювання цього концепту здійснюється з огляду на антропоморфні, біоморфні, вегетативні ознаки.

Проаналізовано особливості мовної репрезентації концепту "Жінка" в українських пареміях, виявлено основні закономірності його вербалізації, встановлено домінантні ознаки, які характеризують жінку.

Проаналізовано особливості мовної репрезентації концептів МОЛОДІСТЬ і СТАРІСТЬ в українських пареміях, виявлено основні закономірності їх вербалізації, встановлено домінантні ознаки.

Комплексно досліджено когнітивно-ономасіологічний механізм номінації лікарських рослин в українській мові, пов'язаних із мотиваційною ознакою "колір". Розглянуто мотиваційний зв'язок їх ономасіологічної структури та семантики з фрагментом знань про позначуване.

Досліджено паремії, які репрезентують мовну поведінку українського етносу. Виокремлено 4 групи змістових паремійних одиниць відповідно до максим спілкування Г. Грайса, пов'язаних із кількісними, якісними, релевантним характеристиками та манерою мовлення.

Проаналізовано особливості мовної репрезентації концепту СЕРЦЕ в дискурсі Григорія Сковороди, виявлено основні закономірності його вербалізації, встановлено домінантні ознаки, які характеризують серце.

Надано комплексний аналіз мовного представлення позитивної естетичної оцінки на матеріалі українських паремій. Встановлено, що поняття краси взаємопов'язане із концептом людина, ключовим для будь-якої культури, що зумовлює антропоцентричне тлумачення сутності краси, існування якої пов'язують з особливостями світосприйняття людини, з її здатністю бачити цю ознаку в об'єктах дійсності. Відзначено, що в українській паремійній картині світу жіноча врода має переваги над фізичною силою та працьовитістю. Основними засобами формування естетичної оцінки зовнішності людини в українських прислів'ях є зорові відчуття та синестезія. Передовсім позитивна естетична оцінка дівочої вроди в українських прислів'ях, як і у фразеологізмах загалом, змодельована за допомогою порівнянь і метафор, які виражають народні асоціації, пов'язані з красою людини. Донорськими зонами, що постачають засоби вираження естетичної оцінки, є насамперед царини рослина, природні явища, артефакт. На підставі аналізу досліджуваного мовного матеріалу можемо стверджувати, що цінність краси в традиційній українській народній культурі, імовірно, була відносною, оскільки вроду сприймали як тимчасове явище, ознаку молодої дівчини, що з часом утрачається, залишається в минулому. З'ясовано, що позитивна естетична оцінка зовнішності людини, репрезентована в паремійному фонді української мови, нерозривно пов'язана з поняттям молодості, здоров'я, сили, а також внутрішніми рисами характеру - добротою, щирістю, радістю. Естетична меліоративність виражена згідно з єдиним українським ідеалом краси (дівчина як калина, очі як вуглини, чорнобрива, коса як калач, пишно тіла, кругловида, рум'яна тощо; парубок, як дуб, станом стрункий, чубатий тощо).

Здійснено комплексний аналіз вербальної репрезентації негативної естетичної оцінки на матеріалі українських паремій у проекції на когнітивні механізми етносвідомості. З'ясовано, що негативна естетична оцінка поширена лише на концепт людина, відображаючи неприємні відчуття перцепції її зовнішності, віддзеркалює несприйняття всього, що суперечить нормі, традиційним уявленням про красу. Естетична пейоративність виражена відповідно до індивідуальних відхилень від норми (фізичні вади, вроджене потворство, некрасиві риси обличчя тощо).

Здійснено аналіз метафоричної взаємодії "свійська тварина - людина" на матеріалі українських паремій у проекції на психокогнітивні структури етносвідомості. Встановлено, що в основу концептуалізації тваринного світу покладені наївні уявлення людей про стереотипи поведінки тварин, а також аксіологічні маркери етносвідомості. Здатність до метафоричної номінації індивіда в паремійній картині світу виявляють усі без винятку назви свійських тварин: баран, вівця, ягня, бик, віл, корова, кінь, лоша, коза, козел, свиня, осел, кіт, собака. У семантиці зооморфних метафор домінує пейоративна емоційно-оцінна ознака як один із найбільш потужних експресивних способів, спрямованих на пониження статусу адресата. Негативно-оцінна зооморфна номінація пов'язана передовсім із тими рисами характеру, поведінки, інтелекту, фізичних чи психологічних особливостей, соціального статусу людини, які уподібнюють її до тварини.

Розглянуто комплексний аналіз прагматичних та семантичних особливостей українських паремій, що реалізують значення поради. Пораду кваліфіковано як різновид мовленнєвих директивних актів, що містить рекомендацію щодо того, як треба розв'язувати проблеми. Цей мовленнєвий акт є не лише відображенням особистісного досвіду, роздумів і розмірковувань адресанта, передаваних адресатові з метою змінити його спосіб думок чи дій, а й попередженням про небезпеку, запобіганням, рекомендацією, консультацією. Принципову відмінність поради від інших директивних актів убачаємо в тому, що вона каузує бажану, корисну для адресата дію. Адресант поради переважно представлений імпліцитно, його образ можна реконструювати зі змісту прислів'я. Паремії, що належать до паремій-наказів є категоричним виявом спонукання, опосередкованого намаганням вплинути на діяльнісну поведінку адресата й змінити або зберегти наявний стан речей. Прислів'я-поради зі значенням застереження реалізують інтенцію адресанта попередити небезпечну чи несприятливу для адресата ситуацію. У таких мовленнєвих актах комунікативний намір адресанта орієнтований на слухача з метою спонукати останнього діяти певним чином. Паремії-рекомендації містять настанову діяти саме так, бо це може мати позитивні наслідки. Така модифікація поради доцільна як із погляду мовця, так і слухача щодо виконання зазначеної дії. Рекомендація зумовлена наміром мовця надати компетентну пораду кому-небудь, зробити щось належним чином, пояснити наперед, які результати матиме її дотримання.

Проаналізовано особливості мовної репрезентації концепту шлюб в українських пареміях, виявлено основні закономірності його вербалізації, встановлено характерні ознаки, розглянуто стереотипне сприйняття жінки та чоловіка. Стереотип шлюбу представлено такими ознаками: початок сім 'ї, необхідна і обов'язкова умова її виникнення; важлива подія в житті; серйозний і відповідальний крок, який варто здійснювати обдумано; основою майбутнього подружжя є любов. Передовсім у паремійній картині світу чоловіка і жінку сприйнято як єдине ціле, постійних супутників життя, марковано їхню потребу одне в одному. Стереотип чоловіка репрезентують такі ознаки, як: голова сім 'ї; захист і оборона для жінки; відповідальний за дружину. Паремійна картина світу відображає такі стереотипні уявлення про жінку: подруга, порадниця для чоловіка; господиня в домі; охоронниця домашнього вогнища, від неї залежить мікроклімат у родині. Поляризація - одна з характерних ознак паремій, тому стереотипні уявлення про чоловіка представлені за допомогою опозицій: добрий - поганий; розумний - дурний; молодий старий, а про жінку: добра - погана; красива - розумна; здорова - хвора.

Мотивацію кваліфіковано як наскрізну лінгвокогнітивну операцію, результатом якої є формування ономасіологічної структури знака в проекції на структуру знань про позначене. На грунті методу когнітивно-ономасіологічного аналізу здійснено комплексний опис пропозиційно мотивованих іхтіонімів української мови. Загалом пропозиційно мотивовані назви риб, як номенклатурні, так і народні, виявляють мовні засоби номінації іхтіофауни в етносвідомості українців, у їх науковій і наївній картинах світу, зокрема, структури об'єктивних знань, представлені знаками із прямими значеннями. Актуальними в процесі номінації українських іхтіонімів є гіперонімічні й гіпонімічні класифікаційні зв'язки, предикатні знаки, позначення локативів, темпоративів, комітативів, а також різних параметрів рівнів якості й партитивів. Пропозиційна мотивації в досліджуваному масиві не є гомогенною і залежно від селекції того чи того слотового рівня має кілька різновидів: гіперонімічний, еквонімічний, предикатно-аргументний. Найпродуктивніше гіперонімічна мотивація представлена в номенклатурних назвах риб, що традиційно підпорядковані гіперо-гіпонімічним відношенням, які передбачають системну класифікацію на типи, підтипи, надкласи, класи, ряди, родини, роди, види класу риб. У народних назвах риб більш актуальними є відношення між членами родини, роду, які кваліфікуються щодо об'єднувальних родових назв як гіпоніми, а стосовно один одного - як еквоніми.

Здійснено комплексний аналіз антропоморфної метафори в структурі українських назв рослин у проекції на операції мислення та інші смислопороджувальні механізми. Метафору визначено як найпродуктивніший креативний засіб збагачення мови, розширення її знакових ресурсів, використання знаків однієї концептуальної царини на позначення іншої, уподібненої до неї в певному відношенні. Встановлено, що в структурі українських фітонімів найбільш продуктивною є модель метафоричного перенесення людина - рослина, що можна пояснити специфікою української ментальності, її кордоцентричною світосприймальною настановою. Найзагальнішим та універсальним принципом такої інтеграції є антропоморфізм, згідно з я ким знаки, що називають людину, частини її тіла, властивості, дії, стани тощо, використовують для позначення інших царин, зокрема й флори. Продуктивність мотиваторів концептуальної сфери людина на позначення рослин зумовлено аналогізацією їх властивосте й із людськими якостями та рисами, частинами тіла, місцезнаходженням у просторі та рухом. Антропоморфна метафора в структурі українських флорономенів є чисельною та різноманітною і опирається на різні типи метафоричного механізму, що уможливлює позначення однієї предметної сфери в термінах іншої на підставі аналогізації з суміжним поняттям, дифузним асоціативним комплексом та гештальтом.

Комплексно досліджено українські паремії як мовні знаки, що інтегрують семантику, спроєктовану на когнітивні механізми етносвідомості, синтактику, пов'язану з реалізацією їхніх категорійних і лінгвостилістичних функцій у тексті, та прагматику як спрямованість прислів'їв на інтерпретатора. З'ясовано знакову природу прислів'їв. Описано спектр значень паремій пропозиційної, асоціативно-метафоричної, змішаної (пропозиційно-метафоричної) та парадоксальної природи. Охарактеризовано особливості функціювання прислів'їв у тексті, встановлено їхню роль у процесі формування текстових категорій і реалізації лінгвостилістичних функцій. Доведено прагматичну зорієнтованість українських паремій, що мають власну іллокуцію мовленнєвих актів: репрезентативів, директивів й експресивів. Установлено наявність у паремійному фонді української мови непрямих мовленнєвих актів, яким притаманна розбіжність між іллокуцією й іллокутивною силою. Синтез класичних і новітніх підходів до вивчення українських паремій дав змогу започаткувати новий науковий напрям - когнітивно-функційну пареміологію.